Після авіабомбардувань у підвалі однієї з багатоповерхівок люди волали про порятунок ще кілька днів

Після авіабомбардувань у підвалі однієї з багатоповерхівок люди волали про порятунок ще кілька днів

Ізюм на Харківщині – мальовниче місто на звивистих берегах Сіверського Дінця, славне величезними полуницями та багатющими на гриби сосновими лісами. Принаймні, таким воно було до вторгнення росіян. Протягом березня місто пережило безперервні авіаудари та обстріли з усього наявного озброєння. Місто, яке отримало від загарбників найбільше ракетних ударів і в якому російських військових було вдвічі більше, ніж залишалося мешканців. Шість із десяти катівень, які правоохоронці вже виявили на деокупованих територіях області, діяли саме тут.

В останні дні, коли українські та зарубіжні журналісти потрапили до Ізюма, зазвучали порівняння: «Гірше Бучі», «Харківський Маріуполь», «Зруйнованіший Бородянки». Хтось навпаки каже, що не можна й порівняти з іншими зруйнованими містами, де панував російський терор, настільки побачене жахає. Те, що стверджують пересічні ізюмці, напевне, найточніше характеризує реальність: Ізюма – нема…

Міська влада ще наприкінці березня, після остаточного захоплення міста росіянами, повідомляла про 80% зруйнованої інфраструктури та житлової забудови. Повернувшись у місто, посадовці були шоковані не наслідками бомбардувань, вони їм були відомі. Влада приголомшена кількістю людей, які виживали у місті. Про окупацію та звільнення «полуничної столиці» Харківщини у матеріалі Укрінформу.

Справжня надія на визволення у мешканців з’явилася, коли наприкінці серпня по базах загарбників почало мало не щодня прилітати на околицях Ізюма.

«Це були настільки точні удари, що ми були і щасливі, і здивовані. Точно по скупченнях техніки, складах. І при цьому ми, наші будинки абсолютно не страждали. Не зачіпало», – розповідає подружжя Білоногових, які мешкають у районі, що зветься Гончарівкою.

А коли містяни почули, що Збройні сили звільнили сусідню Балаклію (це сталося 8 вересня), зрозуміли, що треба потерпіти ще якийсь тиждень, але перші жовто-блакитні прапори на будівлях у місті замайоріли вже за два дні.

Двічі голова Ізюмської райдержадміністрації (в 2005-2010 і 2014-2018 роках) Любов Шамрай розповідає: переховувалася від загарбників по будинках друзів і знайомих. Абсолютно патріотична, проукраїнська позиція жінки добре всім відома. Колишня чиновниця, яку харківські журналісти зустріли посеред вулиці на велосипеді, розповідає: їде шукати дріжджі, бо вже три дні пече пиріжки і варить вареники для військових.

Наразі в Ізюмі ще тривають зачистки, окупанти можуть переховуватися в підвалах, перевдягнувшись у цивільний одяг.

За лише попередніми оцінками міської ради Ізюма, в місті від обстрілів загинуло щонайменше тисяча жителів, іще більше – через ненадання меддопомоги та відсутність ліків.

Працівники швидкої допомоги, як могли, рятували земляків після обстрілів. Їхні спецавтомобілі зрешечені уламками, та вони все одно виїздили, або йшли пішки на місця обстрілів, каже фельдшер Сергій Боцман. Мобільного зв’язку в місті не було, тож люди бігли та кликали медиків, або вони самі їхали в район, де стався обстріл.

«Будинок на вул. Першотравневій, 2 бомбили з літаків. Люди ховалися у підвалі посередині. А потім його ще обстріляли з танків. Там чотири доби люди з підвалу кричали, але вони нікого не врятували й туди не пустили. Уже у травні звідти витягли тіла. 47 людей опізнали», – каже Ольга Білоногова.

За словами місцевих, у березні, коли місто знищували з усього можливо озброєння, в Ізюмі майже не було лікарів, залишився місцевий травматолог. Операційний блок лікарні вже був розбитий, тож він рятував людей у підвалі при свічках. У тому ж підвалі приймали й пологи. Через місяць-півтора, коли обстріли дещо вщухли, лікарі почали повертатися до міста.

Увечері 15 вересня стало відомо, що в лісовому масиві поблизу міста знаходиться масове захоронення жертв російської окупації. Сотні могил із однаковими хрестами, збитими з соснових дошок. Більшість позначена лише номерами, на деяких є імена. Імовірно, саме тут знаходяться загиблі від обстрілів, яких рідні чи сусіди ховали прямо біля будинків. У травні загарбники наказали містянам прибрали могили з дворів, тож робилися перепоховання. Крім того, як з’ясували правоохоронці, тут ховали ізюмців, яких катували та вбили, також серед могил є братська, де поховано замучених українських військових, які, напевне, потрапили в полон.

Pin It

Напишіть відгук

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *